Україна вже має доволі прогресивний електронний земельний кадастр, наповненість якого інформацією про земельні ділянки перевищує 74%.
Проте головною проблемою залишається внесення до кадастрової системи відомостей про земельні ділянки, які формувалися в радянські часи та в перше десятиліття незалежності України (до 2004 року), коли почалося створення електронної земельно-кадастрової системи. Тому перше завдання на сьогодні — переконатися, що інформація про всі земельні ділянки, права на які були посвідчені правовстановлюючими документами (державними актами, договорами оренди тощо), внесена в електронну кадастрову систему і стане доступною для всіх бажаючих.
На цей час зі сформованими, проте не зареєстрованими в земельному кадастрі ділянками коїться певна плутанина, адже власники й користувачі земельних ділянок найчастіше мають документ, що посвідчує їхні права на землю, проте відомостей про точні характеристики ділянки, і особливо її межі, може не бути, а сама ділянка — не мати унікального ідентифікатора: кадастрового номера. Звісно, ефективно захищати права на такі земельні ділянки практично неможливо, а їх використання пов’язане з величезною кількістю титульних ризиків.
Інше питання — наповненість інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також його узгодженість (синхронізація) із земельним кадастром. Варто пам’ятати, що до 2013 року права на земельні ділянки, які виникали внаслідок укладення угод купівлі-продажу, дарування земельних ділянок тощо, реєструвалися в земельному кадастрі. Проте в новий реєстр речових прав ці відомості не були перенесені автоматично, але землевласники й землекористувачі, яким держава одного разу зареєструвала права на землю, не мусять потерпати через те, що держава тривалий час не хоче перенести відомості з однієї електронної бази даних до іншої. Більше того, земельний кадастр і реєстр прав мають бути не просто синхронізовані один із одним, — вони мають стати повністю інтероперабельними і взаємодіяти в режимі реального часу, тобто кадастровий реєстратор повинен мати повний доступ до відомостей реєстру прав, а реєстратор або нотаріус прав повинен бачити всі відомості кадастру. Відповідні законодавчі зміни парламент уже ухвалив, проте тепер слід уважно відстежувати їх практичну імплементацію.
Уряд давно мав би розпочати об’єднання кадастрових систем і перейти до створення єдиного кадастру нерухомості. Насправді доволі архаїчною слід вважати систему, в якій реєстрація земельних ділянок здійснюється в одній інформаційній системі, реєстрація прав — у зовсім іншій, а будівлі та споруди як об’єкти нерухомості взагалі не реєструються в електронній базі даних.
Можна очікувати, що на початку 2020 року Верховна Рада нарешті ухвалить у цілому законопроєкт “Про національну інфраструктуру геопросторових даних”. Адже довгий шлях реального об’єднання кадастрових систем, яким європейські країни й наші найближчі сусіди рухаються ще з 2000-х років, ми починаємо лише тепер. Якщо по-простому, різні відомства й органи влади в нашій державі завжди вели кадастри та реєстри окремо одне від одного. Із більшим чи меншим успіхом землевпорядники вели земельний кадастр, лісники — лісовий, водники — водний, геологи — кадастр родовищ і корисних копалин, архітектори — містобудівний тощо. При цьому вони не мали спільної картографічної основи, внаслідок чого багатократно зростали суспільні витрати на створення геоданих, а відомості в різних системах “не збігалися”.
Сьогодні державні геоінформаційні ресурси, по-перше, слід зробити повністю відкритими та публічними, трансформувавши їх за потреби в електронний вигляд, а по-друге — забезпечити інтероперабельність різних кадастрових та реєстраційних систем. Звичайний громадянин або підприємець повинен мати можливість, зайшовши на єдиний державний геопортал, зразу отримати відомості про будь-яку нерухомість — її технічні й історичні характеристики, планувальні обмеження у містобудівній документації, інженерні мережі, природоохоронні вимоги, транспортні комунікації, соціальну інфраструктуру тощо.
Завдання зі створення національної інфраструктури геопросторових даних, безперечно, складне, проте, за оцінками ООН, його виконання зазвичай підвищує ВВП держави на 0,2–0,6%. Для України, чий ВВП 2018-го року становив 3,56 трильйона гривень, за консервативним сценарієм, ефект становитиме не менше 7,1 мільярда гривень.
Таким чином, плани реформ у кадастровій сфері — вельми амбітні, а очікування — ще більші. Питання в одному: чи вистачить нинішнім політичним гравцям волі та ресурсів довести справу реформування кадастрових систем до успішного завершення?
Автори: Андрій Мартин та Людмила Сімонова, член Ради з матеріальних активів Міжнародного комітету зі Стандартів оцінки (IVSC)
Джерело: Дзеркало тижня
Источник: www.agroreview.com
