Як російська авіація звільнила власників Агросвіт на Харківщині від бізнесу, а 2 тис. корів — від життя

Репортаж з ферми Агросвіт на Харківщині, де під час авіанальоту та обстрілів загинуло 2 тис. корів

У кінці березня соцмережі облетіли моторошні кадри вбитих корів на фермі «Агросвіт» у Харківській області. Пізніше стане відомо, що ферма компанії постраждала ще 28 лютого в результаті авіанальоту і потім постійно піддавалася артилерійським обстрілам. Команда Latifundist.com побувала на Харківщині і готова розповісти про те, як російська авіація «звільнила» власників «Агросвіт» від улюбленої справи, працівників — від роботи, а 2 тис. корів — від життя.

До 24 лютого…

До 24 лютого компанія мала в обробітку 25 тис. га землі в Харківській області. Вирощувала озиму пшеницю, соняшник та цукровий буряк для власного цукрового заводу в Чугуївському районі. Мала елеватор потужністю 110 тис. т одночасного зберігання.

Та харків’янам була більш відома по молочній продукції, яку випускала під брендом «Агромол». Сировинною базою слугували сучасні молочні ферми у с. Шестакове Вовчанського району та с. Підсереднє Великобурлукського району.

А ще відома своєю креативною командою. Це вона минулого року на честь святкування збору врожаю влаштовувала фестиваль Agromol Fest, на який приїхало більше тисячі жителів Харкова та області. Свято проходило в «Країні сіна», родзинкою якої були величезні солом’яні піраміди, башти, лабіринт та інші фігури. І це команда «Агросвіт» зняла вірусне відео на пісню Go_A «Шум», яка на YouTube зібрала більше півмільйона переглядів.

Авіанальот 28 лютого

Дорога до с. Шестакове, де знаходиться зруйнована ферма, вщент розбита. Їдемо разом з головним агрономом «Агросвіт» Сергієм Яценко. Він розповідає, що лінія зіткнення знаходиться менш ніж за 15 км від села (станом на 6 вересня), тому постійно чути вибухи. Село з початку повномасштабного вторгнення опинилося в окупації і тільки під час травневого контрнаступу ЗСУ його вдалося відбити.

На території ферми немає жодної вцілілої будівлі: розбиті вікна та стелі в корівниках, а подекуди взагалі складені, як «картковий будинок». Ще півроку тому тут було 12 корівників, в яких нараховувалося 3 тис. голів ВРХ. З них — 1,3 тис. дійного стада. За добу тут отримували 40 т молока. А ще козяча ферма на більш ніж 500 голів. Зараз же перед нами руйнування, вигорівші дерева та вирви від снарядів у землі.

Все сталося 28 лютого. Напередодні на ферму зайшли росіяни. Побули день і пішли. Вранці 28 числа на роботу вийшли більше 10 працівників. Хоча і було чутно, що поряд ідуть бойові дії, та залишити тварин не здоєними вони не могли. Приблизно через 1-1,5 год після початку роботи на територію ферми був здійснений авіанальот.

«Робітники знаходилися в доїльній залі, коли почули, що на них падають снаряди. Вискочили на вулицю. Між бомбардуваннями був проміжок у 2-3 хв, то дехто встиг добігти до підвалу, який ми приготували ще 24 лютого, а дехто заліз під молоковози. На жаль, 21-річний працівник не встиг прилягти і був смертельно поранений. Після того, як працівники вийшли з укриття, ферми вже не було. Снаряди попали в доїльний зал і всіх тварин було вбито», — згадує Сергій.

В результаті авіанальоту та подальших бомбардувань було знищено 2 тис. голів худоби.

Сергій розповідає, що після авіанальоту спочатку окупанти говорили, що ферму обстріляли російські літаки. Один навіть жалів ту матір, син якої загинув. Та наступного дня він змінив риторику і запевняв, що то українські літаки скидали бомби, бо на фермі були росіяни. Але працівники знають правду і знають, що поряд не було жодного військового об’єкту. Тільки ферма.

Щоб не було екологічної катастрофи

Після обстрілів вдалося зберегти 1 тис. корів. Тих корів, які отримали поранення, довелося зарізати. М’ясо роздавали місцевим мешканцям та возили жителям Харкова. Але, якщо це вдавалося швидко організувати, бо не раз росіяни приїжджали і забирали м’ясо.

Сергій веде нас в новотільну залу. Психологічно важко витримати все побачене. В годівницях ще залишився корм. Видно рештки вбитої худоби.

Загиблих корів, які було легко дістати з-під завалів, — вивезли. Та потім почало тепліти, в повітрі почав відчуватись трупний запах. Тоді працівники, розуміючи, що може бути екологічна катастрофа, разом з місцевим населенням відремонтували кран та зайнялися вивезенням всієї загиблої худоби з ферми.

 «Працювати було складно і фізично, і психологічно. Роботи велися в хімічних масках і під постійними обстрілами», — розповідає Сергій Яценко.

Під час розмови до нас підбігає собака Лінда. Вона живе на фермі разом з котом Василем. Крім того, що тварини піднімають настрій працівникам, ще й попереджають про обстріли — починають кругом себе крутитися. Так працівники розуміють, що потрібно йти в укриття.

Робота в окупації

Про роботу в окупації нам розповіла працівниця «Агросвіт» Катерина Каземна. Вона саме випасала кіз. Із пів тисячі зберегли тільки 305 тварин. До війни планували розвивати козину ферму і збільшити поголів’я до 2 тис.

Пронизливо виє сирена. Але Катерина на неї не реагує. Як не реагують і кози. Вже звикли. Вона говорить, що під час окупації росіяни пускали працівників на ферму, але неохоче. Тож вони тишком-нишком проходили, бо через свою відповідальність перед тваринами, не могли їх покинути. Та й їм дозволяли евакуюватися тільки в сторону окупованих територій. А туди ніхто не хотів виїжджати.

«Тварини у такому стресі були, що спочатку молоко не давали. Та корови телилися, телята повиживали, бо годувалися молоком. Через розбиті комунікації на фермі не було навіть води. Але лежав сніг, то сніг і молоко не дозволили тваринам померти», — розповідає Катерина Каземна.

І додала, що окупація ще більше згуртувала колектив ферми. Якщо раніше кожен працівник відповідав за свою ділянку роботи, то під час окупації намагалися один одному допомагати. Та й команда робота не дозволяла занепасти духом.

Сергій веде нас у майстерню, де зберігалася техніка для обслуговування комплексів. До приходу росіян це був капітально відремонтований теплий бокс, з душовими кабінами для персоналу та мийкою для машин.

«Після окупації села росіяни зайшли у майстерню і «попросили» наших робітників звільнити приміщення. Звісно, просили так, що вони не могли відмовити. Ще й дивувалися її технічному оснащенню, особливо тому, що вона була обладнана душовою», — розповідає Сергій Яценко.

Потім росіяни вигнали всю техніку з майстерні і загнали свою, ремонтуватися. Після їхнього перебування в боксі залишилися одні голі стіни….а ще пральна машина. Сергій сміється, що не встигли забрати, мабуть, коли поспіхом тікали з села.

А от оргтехніку та комп’ютери з офісу встигли забрати. Все награбоване грузили у КамАЗи. Коли тікали з села, то хотіли забрати козу місцевої жительки. Посадили її в причіп, тільки рушили, а коза й втекла назад до хазяйки. Не захотіла їхати в полон.

Евакуація

У травні село було звільнене. Як тільки з’явився «зелений коридор», то працівники ферми евакуювалися і почали думати, як перевезти на безпечну територію корів і кіз. Знайшли фермерське господарство на Полтавщині, яке погодилося забрати тварин, і знайшли перевізників, які погодилися їх перевезти.

Оскільки територія постійно обстрілювалася, то у водіїв було 15-20 хв між обстрілами, щоб швидко виїхати з небезпечної території. Намагалися роботу організувати оперативно, та по дорозі КамАЗи все рівно попали під обстріл. Худоба і водії не постраждали. На жаль, люди в цивільному авто, яке йшло у складі колони, загинули.

Звільнили село від людей

Їдемо в центр села Шестакове. До приходу росіян тут стояла двоповерхова школа з дитячим садочком, який тільки торік капітально відремонтували.

В будівлі під час окупації базувалися росіяни. Коли відступали, то школу разом з боєприпасами, які там зберігалися, підірвали. Через детонацію на протилежній стороні вулиці загорілися будинки місцевих жителів. Сергій Яценко говорить, якщо до війни в селі проживало більше 600 чоловік, то станом на вересень залишилось тільки 30.

Запитуємо у Сергія, яким би був вересень для нього, якби не почалася повномасштабна війна. Він говорить, що в планах було розширення ферми і будівництво телятника. «Агросвіт» активно допомагав місцевій громаді, тож планував побудувати нову дорогу. Влаштували б для жителів області ще один Agromol Fest. Бо в тому році багато хто жалівся, що не міг потрапити на фестиваль.

Щодо збитків, то зараз вони оцінюються тільки по одній фермі в с. Шестакове в 1 млрд грн. І в цю суму входять тільки руйнування будівель, техніки та загибель худоби.

По рослинництву збитки ще не рахували. Наразі в «Агросвіт» немає жодного гектара землі, який можна обробляти, бо частина полів була в окупації, а решта замінована.

Читайте також: Розмінувати поля: час, гроші, ризики та чорний ринок саперів

Все, що стільки років команда вибудовувала, вкладала кошти і сили — все знищене і розграбоване після приходу російського війська.

Костянтин Ткаченко, Наталія Родак, Latifundist.com

Источник: www.latifundist.com

Ответить

Ваш адрес email не будет опубликован.