Азотне живлення пшениці озимої на різних етапах органогенезу. Є питання…

Внесення азотних добрив на різних етапах органогенезу дає можливість ефективніше впливати на формування елементів структури врожайності пшениці, розпочинаючи з моменту диференціації їх у конусі наростання. У зв’язку з цим необхідно знати, на якому етапі утворюється той чи інший орган, і як впливають мінеральні добрива на його формування, розвиток та підвищення врожайності культури в цілому.

У пшениці озимої визначено 12 етапів органогенезу. Характеризуючи їх у загальних рисах, слід зазначити, що перші два етапи є періодом формування стебел, листків і кореневої системи, наступні шість — генеративних органів, а останні чотири — формування зернівки.

З практичної точки зору найбільш значущими є II, IV,VII і X етапи органогенезу, у кожному з яких рослини мають певні вимоги до мінерального живлення. Тому для забезпечення рослин пшениці озимої азотом на певних етапах органогенезу, його необхідно вносити частинами..

На ранніх етапах росту та розвитку рослин (І і II етапи органогенезу), впродовж яких формується густота рослин та їхній габітус (характерна форма, зовнішній вигляд), а також зимостійкість, першорядне значення належить фосфору, калію і кальцію, які стимулюють розвиток кореневої системи. У той же час внесення азоту, на початкових етапах розвитку пшениці, не завжди добре. Адже підвищена концентрація азоту в ґрунті у цей період більше чинить пригнічувальну дію на молоді, тому його не можна застосовувати у високих дозах під передпосівну культивацію та під час сівби. Проте нестача азоту на перших етапах органогенезу також чинить негативний ефект і очікувати на отримання високої віддачу лише від фосфорних добрив. Більш того, азотне голодування в цей проміжок часу різко погіршує всі функції рослин, знижує, насамперед, кількість колосків у колосі.

Але в деяких літературних джерелах вказується на шкідливість осіннього внесення азотних добрив під пшеницю озиму, бо це призводить до зниження зимостійкості рослин. Дане твердження справедливе лише в тих випадках, коли пшеницю розміщують у сівозміні після чистих і чорних парів, під якими за літній період накопичується велика кількість нітратного азоту. Якщо ж вона висівається після колосових, а особливо після просапних культур, які пізно звільняють поле, то внесення азотних добрив до чи під час сівби (в рядки) є обов’язковим агрономічним заходом. Але в зонах, де є небезпека вимерзання посівів, азот восени бажано вносити в невеликих дозах (табл.), значно менших ніж фосфор.

Таблиця 1. Орієнтовна система удобрення пшениці озимої

Зона

Тип ґрунту

Норма внесення NPK, кг/га д.р.

Основне внесення

Припосівне внесення

Підживлення, в т.ч. позакореневі

Доза NPK, кг/га д.р.)

Полісся

Дерново-підзолисті

110–120:60:60

20–30:50:50

10:10:10

N70–80

Лісостеп

Чорноземи, сірий лісовий

90–100:60:40

20:70:60

10:10:10

N60–70

Степ

Чорноземи звичайний і південний

70–80:60:40

20:70:60

10:10:10

N40–50

 

Внесення повної дози, від загальної потреби, азотних добрив до сівби, як правило, призводить до вимивання більшої частини азоту за межі кореневої системи в осінньо-зимовий період. Азот необхідно вносити і восени в основне удобрення, і весною в підживлення. В осінній період вегетації пшениці озимої необхідне помірне азотне живлення, яке цілком може бути забезпечене запасами мінерального азоту в орному шарі ґрунту, або допосівним внесенням невеликих доз азотних добрив (30–40 кг діючої речовини на 1 га). Це запобігає переростанню озимих, непродуктивному витраченню вологи, поживних речовин внесених добрив, а на високому фосфорно-калійному фоні забезпечує добрий розвиток кореневої системи та посилює стійкість рослин до несприятливих умов перезимівлі.

Із закінченням осінньої вегетації настає період зимового спокою рослин. Важливою умовою нормального його проходження є метеорологічні умови, насамперед кількість опадів, з урахуванням яких прогнозують ефективність і доцільність проведення ранньовесняного азотного підживлення.

Відновлення вегетації навесні супроводжується активними ростовими процесами, у зв’язку з чим в озимої пшениці виникає гостра потреба в азоті. Проте через низькі температури й підвищену вологість ґрунту, які пригнічують нітрифікацію, вміст азоту в кореневому шарі рано навесні, як правило, буває недостатнім. Інтенсивний ріст вегетативних органів і нестача азоту в цей період зумовлюють настання у пшениці озимої першого критичного періоду в азотному живленні. На цій основі був розроблений і широко застосовуваний і до нині агрозахід — ранньовесняне азотне підживлення, доцільність проведення якого за інтенсивної технології вирощування пшениці озимої визначають за кількістю опадів в осінньо-зимовий період і етапами органогенезу після перезимівлі, а оптимальну дозу азоту встановлюють за даними запасів мінерального азоту в метровому або 40–60 сантиметровому шарі ґрунту.

Для формування 1 т/га зерна пшениці озимої необхідно: азоту — 28–37 кг, фосфору — 11–13 кг, калію — 20–27 кг. Неправильне співвідношення азоту, фосфору, калію призводить до зменшення врожайності рослин, ураження хворобами, зниження якості зерна. Перш за все, необхідно проводити моніторинг ґрунтів з метою визначення вмісту доступних форм NРК, кислотності ґрунту, забезпеченості мікроелементами. Маючи ці дані, можна проводити ранньовесняне (регенеративне) підживлення азотовмісними добривами. Це підживлення проводиться по мерзлоталому ґрунту навіть за наявності невеликого шару снігу.

 

Певну частину створеної рослиною органічної речовини (відмерлі листки, коренева система) часто не беруть до уваги за визначення виносу елементів живлення рослинами. Основна причина — технічні труднощі обліку маси підземних органів і вмісту мінеральних речовин у них. Експериментальні дані з вмісту мінеральних елементів у надземних органах пшениці свідчить лише про кількість використаних речовин з поля. Наявність даних про вміст елементів живлення у кореневій системі пшениці в різних ґрунтово-кліматичних умовах дала б змогу отримати більш точні відомості про використання пшеницею озимою мінеральних речовин.

Багато дослідників відзначають, що величина виносу елементів мінерального живлення надземними органами рослин озимої пшениці значно коливається під впливом агротехніки, сорту, ґрунтових, погодних умов.

Не дивлячись на протиріччя, які існують в оцінці значення теорії виносу елементів живлення рослинами, у багатьох країнах світу досить глибоко вивчається ця проблема для пшениці озимої, причому в розрізі сортів і різних рівнів агротехніки.

Аналіз технології вирощування пшениці озимої за останні роки показує, що вона суттєво змінилася в питаннях розміщення пшениці озимої в сівозмінах, підготовці ґрунту, сортового складу, захисту рослин від бур’янів, шкідників, догляду рослин впродовж вегетації. Найменше змін, на наш погляд, в концептуальному плані відбулося в системі живлення рослин, хоч і в цій проблемі багато нових підходів. Проте, основа, на якій базується розрахунок доз добрив, залишалася та ж сама, тобто винос елементів живлення. У сучасних технологіях вирощування пшениці озимої на перший план виступає питання періодичності мінерального живлення, тобто використання вже давно відомих даних споживання елементів живлення рослин на різних етапах органогенезу для регулювання процесів росту, розвитку агрофітоценозів та формування ними певної величини врожайності.

На основі численних вегетаційних та польових досліджень, хімічного аналізу ґрунту та рослин, встановлено, що кожному етапу органогенезу пшениці озимої відповідають суворо визначені вимоги до мінерального живлення. Для оцінки періодичності живлення, весь цикл життя рослин, розділили на фази і етапи, для чого користуються різними критеріями. Отримано багато даних про позитивний вплив фосфору на ріст, розвиток пшениці озимої. Таким чином, накопичення та використання азоту, фосфору та калію надземними органами рослин проходить у пшениці до фази молочної стиглості зерна.

Підвищення рівня азотного живлення посилює процес кущіння. Проте певна частина дослідників відзначає, що в деяких сортів за підвищених доз азотного живлення продуктивне кущіння знижується. Це підтверджується і тим, що за роздрібного внесення доз азоту продуктивне кущіння зростає.

Дослідженнями встановлено, що стійкість пшениці озимої до вилягання залежить від довжини і товщини першого та другого міжвузля, опору соломини на злом, ступеню та характеру розвитку клітин механічної тканини стебла. Як ми вже відзначили, вилягання озимої пшениці більше спостерігається за високого зволоження ґрунту, застосування великих доз азоту. Загальноприйнятим вважається, що вилягання є наслідком посиленого азотного живлення. Встановлено, що азотні добрива затримують розвиток стебла, а недозріле стебло має гірші показники механічної міцності. Крім того, азотні добрива сприяють сильному росту листкової поверхні, тим самим збільшують навантаження на одиницю поперечного розрізу нижньої частини стебла. Таким чином, підвищення навантаження та погіршення механічних властивостей стебла, є причиною вилягання пшениці за посиленого азотного живлення. Тому азотне живлення повинно бути диференційованим, щоб уникнути вилягання рослин озимої пшениці.

Після детального вивчення етапів органогенезу пшениці озимої, дослідники широко розпочали вивчати ефективності роздрібного внесення добрив, особливо азотних. Результати проведених досліджень, на превеликий жаль, не дали чіткої і повної відповіді на питання про строки і дози внесення азотних добрив на різних етапах органогенезу. Деякі дослідники рекомендують обмежитися одним ранньовесняним підживленням пшениці озимої. Цей агрозахід, як відомо, вже давно ввійшов у практику сільськогосподарського виробництва.

На останніх етапах органогенезу формування зернівки вирішальне значення належить забезпеченню колосу азотом. Азотне живлення впродовж вегетації пшениці озимої, і особливо в період формування генеративних органів, має важливе значення в отриманні якісного зерна як посівного матеріалу, так і продукту харчування. Вже на початку минулого століття було відомо про позитивний вплив азотного живлення на вміст білка в пшениці. Тому у період наливу зерна є доцільним листкове підживлення пшениці, наприклад, карбамідом.

Отже, для отримання високої якості зерна необхідно вже до початку його формування забезпечити високий рівень азотного живлення і достатній фосфором і калієм. Це завдання досить важко розв’язати тільки за передпосівного внесення добрив. Взаємовплив усіх факторів росту та розвитку пшениці, які забезпечують рекордну врожайність з високою якістю зерна, може бути виявлений тільки за постановки польових дослідів у конкретних ґрунтово-кліматичних умовах і для конкретних сортів.

 

В. Хахула, канд. с.-г. наук, доцент

Білоцерківський національний аграрний університет

Источник: www.propozitsiya.com

Ответить

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *