Виноградарству й виноробству вкрай потрібні довгострокові інвестиції.
Виноробна галузь сьогодні переживає найскладніші часи за останні 30 років, — переконані вчені кафедри економіки промисловості Одеської національної академії харчових технологій Наталія Яблонська та Світлана Крупіна. — За останні десять років обсяги виробництва вина впали удвічі!
Найперша проблема тут — скорочення площ під виноградниками. Дуже великих втрат завдала анексія Криму, де ми залишили 40 відсотків виноградників, і на материку мали менше 49 тисяч гектарів. Але за п’ять останніх років і ці площі скоротилися ще на чотири тисячі гектарів.
Це зумовило дефіцит виноматеріалів. Їх доводиться імпортувати, а це призводить до відтоку валюти за кордон.
Основні причини цієї негативної тенденції відомі. По-перше, це відсутність державної підтримки галузі. Річ у тім, що виноградарство має тривалий цикл виробництва.
— П’ять років треба чекати лише на вступ виноградника у фазу плодоношення, — пояснює доцент академії Наталія Яблонська. — Ще два роки — на те, щоб із ягід можна було робити ординарне вино. А для виробництва марочного вина, шампанського та коньяків — набагато довше. Скажімо, для витримки коньяків — майже 50 років. Словом, віддача можлива щонайраніше на восьмий-дев’ятий рік після закладки виноградника.
На закладку гектара потрібно 10 тисяч доларів. А якщо в господарстві — десять гектарів?.. «В сьогоднішніх злиднях ми таких грошей не маємо», — скаржаться фермери.
— Виноградарству й виноробству вкрай потрібні довгострокові інвестиції, — підсумовує кандидат економічних наук Світлана Крупіна. — Без них галузь приречена на стагнацію.
Галузь, тим часом, орієнтована на експорт, що в наших економічних умовах напрочуд важливо, і бюджетоутворювальна. У 2018 році винороби експортували 4,7 млн декалітрів вина на суму понад 40 млн доларів і тільки на кілька мільйонів менше — торік. Два роки тому перерахували в Держбюджет 1,7 млрд грн, минулого року — 1,4 млрд, а прогноз на цей рік — ті ж 1,7 млрд грн.
Також учені звертають увагу на проблему закупівлі виноградних саджанців.
— Розірвався зв’язок між наукою та виробництвом, і багато підприємців почали купувати саджанці в Європі, — розповідає Наталія Яблонська. — Але ці саджанці частенько низькопродуктивні, а головне — не адаптовані до наших теруарних особливостей. Це раз по раз провокує захворювання насаджень, що негативно впливає і на якість сировини, і на собівартість вина.
Учені нагадують: у нас є власні інститути з вирощування саджанців, які готові забезпечити внутрішній ринок придатною для нашого клімату розсадою. У Херсонській області це — ТОВ «Агрофірма «Радгосп Білозерський», а в
Одеській — Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства імені Таїрова», Дослідне господарство цього ж ННЦ і ще ТОВ «Виноград-Одеса». На жаль, якщо в 2014 році ми виробляли майже 4,5 млн щеплених саджанців, то сьогодні — ледве мільйон. Розсадництво працює переважно на великих виробників, агрономи ж невеликих винарень нової хвилі часто не знають і куди звернутися. Дехто навіть… хвалиться тим, що купує саджанці за кордоном.
Джерело: agro-yug.com.ua
Источник: www.agroreview.com
