Рослини буряків цукрових вирізняються високою солестійкістю і в процесі вегетації виносять із ґрунту велику кількість макро- та мікроелементів.
Буряки цукрові активно реагують на недостатній рівень мінерального живлення. Нестача мікроелементів переважно виявляється в молодому віці рослин культури. На відміну від пестицидів, мікроелементи підвищують імунітет рослин. Відомо, що манган, мідь, цинк, бор та інші мікроелементи входять до складу протигрибних і протибактеріальних препаратів, тому вони підвищують стійкість рослин і знижують їхню захворюваність. Так, бор, манган, мідь і цинк захищають буряки цукрові від несправжньої борошнистої роси, бор — від фомозу і коренеїда, цинк — від коренеїда. Найбільша ефективність мікроелементів у захисті рослин від патогенів проявляється за їхнього застосування на тлі оптимального живлення рослин макроелементами.
Буряки цукрові для формування врожаю потребують значну кількість мікроелементів. За низького забезпеченням ними рослин у посіві їх вносять у ґрунт, за середнього й доброго — застосовують позакореневе підживлення (табл.).
Для успішного вирощування буряків цукрових складено кольорові атласи-визначники, довідники і навіть електронні програми ознак дефіциту елементів живлення, за допомогою яких потрібні визначення можна провести швидко й без помилок. Проте слід пам’ятати, що візуальна діагностика буває досить складною, оскільки зовнішні зміни рослин можуть зумовлюватись дефіцитом не одного, а кількох елементів живлення, іноді їх можна сплутати з ознаками інфекційних захворювань або фізіологічних порушень. Основним недоліком цього методу є те, що він дає запізнілі дані. Якщо з’являються зовнішні ознаки мінерального голодування, то в рослині вже можуть відбутися незворотні зміни обміну речовин, які спричиняють зниження продуктивності, а іноді й загибель рослин. Тому таке визначення варто розцінювати не як основну практику керування мінеральним живленням рослин, а як засіб додаткового контролю, сигнал для швидкого реагування на раптово виявлену проблему.
За сучасних технологій вирощування культури широко застосовують позакореневі підживлення мікроелементами, ефективність яких зростає за обмеженого внесення органічних добрив і на ґрунтах із низьким умістом їхніх рухомих сполук. Особливо ефективні позакореневі підживлення на ґрунтах із низьким умістом рухомих сполук мікроелементів, зокрема менш як, мг/кг: бору — 0,5; мангану — 40; цинку — 0,2; міді — 2,0; кобальту — 1,5 і молібдену — 0,2.
Буряки цукрові дуже чутливі до нестачі бору, марганцю, середньочутливі до міді, цинку, молібдену. На карбонатних ґрунтах потрібно вносити манган, на дерново-підзолистих — мідь, на ґрунтах із нейтральною реакцією — кобальт, на чорноземах — цинк.
З-поміж усіх мікроелементів на врожай і цукристість коренеплодів найістотніше впливає бор. Період утворення 4-6 і 8-10 листків у рослини буряку є критичним щодо цього елемента. Прибавка врожаю від внесення борних добрив може становити 5 т/га і більше. Дефіцит бору призводить до гнилі сердечка і дуплистості коренеплодів, зниження їхньої цукристості. Молоді листки скручуються, чорніють і загнивають. Бор регулює збалансованість кальцію в рослині й тим самим підвищує стійкість коренеплодів до кореневих гнилей. За нестачі бору (менш як 0,5 мг/кг ґрунту), що можливо на ґрунтах із нейтральною реакцією середовища, де його рухливість нижча, в період росту буряків цукрових від фази шостого листка до фази змикання листків у міжряддях проводять позакореневі підживлення розчином борних добрив (100 г бору на 1 га). За значної нестачі бору (0,2–0,3 мг/кг ґрунту) навесні під передвисівну культивацію вносять борні добрива (2 кг бору на 1 га) разом із КАС.
Критичним періодом у живленні буряків марганцем є фаза 8–12 листків. Цей елемент сприяє підвищенню врожаю коренеплодів і вмісту в них цукру. Він потрібний уже на початку вегетації культури для забезпечення формування високоврожайного типу рослин. Марганцю недостатньо в ґрунтах із нейтральною або лужною реакцією. Заважають його засвоєнню низька вологість повітря і температура ґрунту, похмура погода, високі дози мінеральних добрив. Ознаки нестачі марганцю — карликовість рослин, поява на молодих листках жовтих плям, дірок різного розміру, краї листків закручуються догори.
Позакореневі підживлення марганцевими добривами проводять у фазі 4–8 листків буряків цукрових. Найкраще використовувати мікродобрива на основі хелатних сполук. Рослини можна також підживлювати сульфатом мангану (250–300 л/га 0,1%-го розчину).
Мідь підвищує стійкість рослин буряків цукрових до грибних і бактеріальних хвороб, посилює їхню посухо-та жаростійкість, сприяє кращому засвоєнню азоту. Мідні добрива застосовують на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах. Нестачу міді зумовлюють високі дози мінеральних добрив, вапнування ґрунтів, високі температури.
Для позакореневого підживлення буряків цукрових використовують розчин сульфату міді або хелати міді. Цю операцію проводять перед змиканням листків культури в міжряддях. Причому разом з мікроелементами доцільно вносити карбамід або КАС (15 кг/га д. р.).
Цинк підвищує жаро- й посухостійкість рослин, їхню стійкість до ушкодження хворобами. Заважають його засвоєнню рослинами високі дози азотних і фосфорних добрив, вапнувального матеріалу, низькі температури. Позакореневе підживлення буряків цукрових 0,1%-м розчином сульфату цинку або його хелатними сполуками проводять перед змиканням листків у міжряддях.
Пізньовесняні посіви буряків цукрових, які потерпають від холоду, посушливої погоди або гербіцидного стресу навіть за достатнього вмісту в ґрунті рухомих сполук елементів живлення, підживлюють макро- й мікроелементами позакоренево. Цей захід можна поєднувати з унесенням гербіцидів. Зазвичай позакоренево буряки цукрові підживлюють у фазі утворення рослиною чотирьох — шести листків. Тоді листкова площа може засвоїти значно більше поживних речовин, а відповідно, й ефективність добрив зростає. Друге підживлення виконують через 1,0–1,5 місяця після першого. За потреби в посушливий період і на перевапнованих ґрунтах за місяць до збирання врожаю проводять третє підживлення бором (200–300 г/га). Мікроелементи позитивно впливають на стійкість рослин до несприятливих погодних умов завдяки: перегрупуванню форм води у рослинному організмі; посиленню процесу гідратації колоїдів протоплазми і водоутримувальної здатності листків; підвищенню ефективності вуглеводного та азотного обміну в рослинному організмі; збільшенню вмісту в рослинах аскорбінової кислоти. В умовах високих температур позакореневе підживлення мікроелементами проходить процес перегрупування води в рослині: кількість зв’язаної води, яка насамперед визначає стійкість рослин до посухи і високих температур, підвищується на 15–50%.
Нині для позакореневого підживлення на ринку — велике різноманіття добрив, які різняться між собою. Потрібно чітко дотримуватися рекомендацій їхнього внесення. Наприклад, щоб уникнути опіків листкової поверхні, обприскування проводять увечері або вранці після висихання роси, уникаючи високих (25°С) температур і потрапляння на рослини прямих сонячних променів. Для ефективної дії внесеного добрива потрібне його утримання на рослині впродовж 1–3 год після обприскування до настання граничної температури 27–28°С, коли фізіологічна активність у рослині суттєво обмежується. Тому в рекомендаціях верхній показник температури — 24°С, а нижній — 10–12°С.
Оскільки змивання добрив із поверхні листків різко знижує їхню ефективність, потрібно передбачити, щоб упродовж трьох годин після внесення не було опадів. Хоча для досягнення максимальної ефективності добрив краще, якщо опадів не буде впродовж 6–8 годин. Випадання опадів упродовж двох годин після обприскування може наполовину знижувати його ефективність. Інколи навіть виникає потреба повторного проведення підживлення посівів половинною дозою препарату. Не слід обприскувати вологі або покриті росою рослини, а також під час інтенсивного сонячного світла. Також потрібно враховувати таку особливість: що вологіші та північніші умови вирощування культури, то ніжніший і чутливіший до концентрації добрив листковий апарат і, відповідно, що сухіші умови і південніше розміщені посіви культури, то товстіший епідерміс рослин і менша чутливість листя до концентрації добрива. За позакореневого підживлення неможливо вносити поживні речовини «про запас», як це часто роблять за внесення добрив у ґрунт, оскільки все, що вноситься позакоренево, дуже швидко проникає всередину рослини. Тому сільгоспвиробникові важливо знати, коли настають критичні періоди забезпеченості елементами живлення, і враховувати це під час проведення листкових підживлень.
Для використання потрібно обирати відомі та перевірені мікродобрива. В будь-якому разі слід зважати на поради виробника, оскільки вміст і співвідношення мікроелементів у добриві, а також кількість підживлень і дози можуть значно відрізнятися. Не можна орієнтуватися на кількісний показник винесення мікроелементів майбутнім урожаєм, оскільки вагома їхня частка засвоюється з ґрунту. Не варто забувати, що з підвищенням рівня врожаю винесення елементів живлення відповідно зростає. Склад мікродобрив і дозу їхнього внесення слід визначати за даними аналізу ґрунту конкретного поля та з урахуванням погодних умов. У разі поєднання в баковій суміші з пестицидами добрива слід добавляти останніми.
Слід зважати й на те, що збільшення об’єму внесення робочої рідини на 1 га спричиняє додаткові витрат пального та подовжує оптимальний термін обробки посівів. Тому варто використовувати розчини максимально можливої концентрації, але стежити, щоб при цьому не обпекти листки. Зазвичай на упаковці добрива зазначають не тільки рекомендовані його дози, а й концентрацію робочого розчину чи витрати робочої рідини.
Стрічкове внесення розчину добрив (обприскування лише рядків рослин без витрат добрив на обробку ґрунту в міжряддях) забезпечує економію препаратів, особливо на перших етапах розвитку рослин, коли вони ще невеликі. В такому разі потрібно ретельно розрахувати дозу й кількість робочої рідини. Якщо стрічковий обприскувач покриває робочим розчином, наприклад, лише половину ширини міжряддя, то витрати препарату й розчину треба зменшити вдвічі.
Рослинам слід забезпечити якомога сприятливіші умови розвитку, щоб вони могли уникнути впливу стресу. Адже здорова рослина засвоює елементи живлення швидше та в більшій кількості, а ослаблена чи уражена хворобами — захищається від подальшої втрати води і проникнення інфекцій, тому має щільну, зашкарублу структуру поверхні листка, що значно обмежує можливість проникнення біогенних елементів крізь його поверхню. У цьому разі до робочого розчину потрібно добавляти карбамід. Стійкість листкової поверхні залежить від товщини воскового нальоту, а він максимальний під час жари і мінімальний — після дощу.
Листки рослин чутливіші до лужності розчинів, аніж до кислотності. Спеціальні добрива для позакореневих підживлень різняться за складом і ціною. Не завжди найдорожче добриво є найякіснішим. Насамперед потрібно враховувати його склад. Прості добрива мають бідний елементарний склад, низький ступінь чистоти, погані розчинність і змочуваність листкової поверхні. Крім того, після нанесення їхнього розчину на листки може з’являтися сольовий наліт. Важливо також знати, у формі якої сполуки міститься діюча речовина. Однією з найефективніших є хелатні форми, але вони й значно дорожчі. Іноді використовують дешевшу форму комплексонів (комплексів органічних кислот). Такі сполуки менш стабільні й гірше засвоюються, але в багатьох випадках поліпшують живлення рослин. Комплексні хелатні добрива сумісні з більшістю засобів захисту рослин і агрохімікатів, але несумісні з препаратами, які містять кальцій, іони алюмінію та міді.
Перед введенням мікроелементів у КАС зазвичай їх розчиняють у воді, а потім добавляють до КАС заводського виготовлення або розбавленого водою до необхідного вмісту азоту для позакореневого підживлення. Розчинність більшості мікроелементів у КАС невисока, але шляхом зміни рН її можна підвищити. Наприклад, у Польщі трискладову суміш (мікроелементи + пестицид + карбамід) рекомендують виготовляти за такою схемою: спочатку виготовляють 5%-й розчин карбаміду, а потім добавляють пестицид і мікродобрива у мінімально рекомендованих дозах.
Якщо немає інформації про сумісність препаратів, перед приготуванням бакової суміші завжди потрібно проводити тест на сумісність складових і фітотоксичність. Розчини КАС можуть спричиняти опіки листків, особливо за інтенсивної сонячної інсоляції.
Робочий розчин готують безпосередньо перед його внесенням. Бак обприскувача наповнюють на 2/3 водою і за увімкненої мішалки за необхідності додають кондиціонер або піногасник. Після цього добавляють макродобриво, пестициди й мікродобрива. За потреби останні заздалегідь розчиняють у воді в окремій посудині, тобто готують маточний розчин, а потім заливають його в обприскувач.
Важливе значення має послідовність завантаження препаратів у бак: спочатку добавляють тверді, сипкі препарати, потім — препарати на водній основі, останніми — препарати емульсії. Кожну наступну складову добавляють у бак тільки після якісного розчинення попередньої. Причому варто запам’ятати, що препарати у твердій формуляції добавляють у бак тільки у вигляді попередньо приготовленого в окремій ємності маточного розчину. Потім у бак доливають воду до повного об’єму, додають прилипачі та інші подібні речовини. Не менш важливою є вимога щодо перемішування води в баку впродовж 15–20 хв після добавляння до неї препарату для рівномірного розподілення його по всьому робочому розчині.
Дуже важливо витримати правильну концентрацію робочого розчину й не перевищувати рекомендовані дози внесення мікроелементів. Особливо це стосується бору, для якого межа між ефективністю і токсичністю дуже мала. Зазвичай за листкових підживлень застосовують 100–300 г/га бору, і краще повторити обприскування, але не перевищувати дозу. Листкові підживлення добривами в концентраціях 1–2% не спричиняють опіку листкової поверхні й не мають токсичної дії на бджіл.
Г. Господаренко, д-р с.-г. наук
Журнал «Пропозиція», №6, 2020 р.
Источник: www.propozitsiya.com
