Процес роздержавлення в Україні, який вимагає контролю за інвесторами з боку Фонду державного майна (ФДМУ), викликає значні дискусії. Однак неконтрольоване використання таких об’єктів має негативні наслідки для держави.
Про це повідомив голова ФДМУ Дмитро Наталуха в бесіді з «Главкомом».
Як приклад неоднозначності такого підходу він навів ситуацію з «Одеським припортовим заводом».
«Коли попереднього разу намагалися виставити його на продаж, одним із зацікавлених покупців була велика, дуже спроможна та забезпечена ресурсами аграрна компанія. Вона розглядала цей актив не стільки як виробництво аміаку та карбаміду, скільки як потенційне місце для перевалки агропродукції. Вони, здається, навіть не приховували, що не виключають можливості знесення зайвих конструкцій, будівництва спеціальних пристроїв, кранів та складів — і таким чином створити невеликий приватний порт виключно для транспортування їхньої продукції на судна», — пояснив керівник ФДМУ.
Він зазначив, що деякі вважають це прийнятним, оскільки нові власники сплатили кошти, і мають право займатися будь-чим, аби тільки не створювати збитків для держави.
«Проте в економіці існують так звані екстерналії — неочевидні в даний момент наслідки, які проявляються в довгостроковій перспективі. Ці наслідки можуть бути як позитивними, так і негативними. І саме такий спосіб використання ОПЗ — це приклад негативної екстерналії. Максимум, що може статися за такого підходу в майбутньому — це, ймовірно, зростання обсягів перевалки протягом 5-10 років. Але не буде багаторазового збільшення кількості робочих місць, сплачених податків, не з’явиться значуща супутня інфраструктура. Адже перевалка — це діяльність з низькою економічною складністю та високим рівнем автоматизації операцій», — додав Дмитро Наталуха.
Він вважає, що збереження цільового призначення ОПЗ та зацікавленість в інвесторі, який буде розвивати саме виробництво карбаміду та аміаку, є набагато вигіднішим у довгостроковій перспективі. Це більш складний технологічний процес, а отже — більше робочих місць, більше пов’язаних бізнесів: хтось виробляє пакувальні матеріали для цієї продукції, хтось забезпечує логістику тощо.
«Додатково, війна в Ірані підвищує привабливість цього активу: 30% світового аміаку постачалося через Ормузьку протоку з країн Перської затоки. Відповідно, зараз ціна на аміак стрімко зросла, і всі по-іншому поглянули на той самий ОПЗ. Якби минулого року завод продали компаніям, що займаються аграрною перевалкою, Україна вже не мала б шансу конкурувати на світовому ринку аміаку», — підсумував він.