Одним із найбільш відомих не тільки в Україні, а й у світі осередків селекції пшениці є Миронівка (Київська обл.), яку цілком заслужено називають пшеничною серцевиною, колискою української пшениці озимої, адже саме тут знаходиться Миронівський інститут пшениці імені В.М. Ремесла. Ця наукова структура — загальновизнаний лідер вітчизняної селекції пшениці озимої, оскільки саме тут було виведено унікальні види озимої культури, котрі принесли популярність їхнім авторам і стали зразками пшеничної селекції. І, спираючись на отримані результати, щорічно створюються нові, не менш перспективні види зернових. Яким є сьогодення інституту, які проблеми розв’язують його працівники й що відбувається зараз у царині виведення нових видів зернових? Про це ми говоримо з Олександром Демидовим, керівником цієї авторитетної наукової установи.
Демидов Олександр Анатолійович, директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла НААН, почесний працівник сільського господарства, член-кореспондент НААН, доктор сільськогосподарських наук, професор.
Освіта
— 1983 р. — закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (диплом за фахом — інженер-механік).
— 1996 р. — захистив кандидатську дисертацію на тему «Специфіка вегетації та продуктивність післяжнивного соняшнику в Дніпропетровській області залежно від методів і щільності посівів».
— 2010 р. — Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (друга вища освіта — агроном)
— 2014 р. — захистив дисертацію доктора сільськогосподарських наук.
Кар’єра
— 1993–1996 рр. — представник Президента України в Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 1994–2002 рр. — депутат Дніпропетровської обласної ради.
— 1999–2006 рр. — генеральний директор ТОВ «Світлана» у Магдалинівському районі Дніпропетровської області.
— 2006–2014 рр. — директор Департаменту землеробства Мінагрополітики України.
— З 2015 р. — директор Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла.
Нагороди
— 1992 р. — звання «Заслужений працівник сільського господарства».
— 2008 р. — орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
— 2010 р. — Подяка Кабінету Міністрів України.
— 2011 р. — орден «За заслуги» ІІ ступеня.
— 2012 р. — Почесна грамота Верховної Ради України.
— 2015 р. — медаль «Патріот України» за активну участь у підтримці бійців АТО.
— 2020 р. — орден «За заслуги» І ступеня.
Родина: одружений, має дочку, сина, онуків.
Олександре Анатолійовичу, поточний сезон аграрії характеризують як неординарний через зовсім невластиві кліматичні умови. А які результати моніторингу в миронівських науковців?
— Безсумнівно, умови цього року є нетиповими: протягом осені на значній території країни майже не було опадів, фактично без снігу минула зима, а навесні ми реєстрували холоди й заморозки. Однак, якщо проаналізувати ряд факторів останніх 10–12 років, то чітко простежується: майже кожен рік мав власні унікальні риси. Загалом добре відомо, що двох повністю ідентичних років за гідротермічним режимом і, особливо, розподілом опадів і динамікою температури, за цей відрізок часу не було. Подібні коливання пов’язані з глобальними змінами клімату. Тому ми їх фіксуємо і беремо до уваги, розробляючи нові сорти.
За таких умов чи маєте ви стратегію в селекційній діяльності? Яка саме? На чому зосереджуєте увагу?
— Якщо відповісти стисло, то головна стратегія селекції сьогодні — це поєднання в нових сортах значного потенціалу продуктивності, якісних параметрів зерна та підвищеної адаптивності. Під останньою маємо на увазі здатність забезпечувати відносно стабільний рівень врожайних і якісних показників у випадку погодних коливань у різні роки, що забезпечується генетичною стійкістю до основних абіотичних і біотичних чинників і загальним гомеостазом організму.
Загалом, з погляду селекціонера, на відміну від виробництва, поганих років не буває. Тому що зміни й перекомбінація метеорологічних факторів і пов’язані з цим комбінації спеки, морозів, розповсюдження збудників хвороб, вилягання посівів тощо дають змогу більш повно дослідити селекційний матеріал і цілеспрямовано покращувати створювані сорти.
Нагадаю, що Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН, як і більшість передових селекційних установ, має унікальне екологічне розташування. Науковці, котрі засновували станції та дослідні поля на початку ХХ ст., робили це дуже зважено й обґрунтовано. Наш інститут розташований на найвищій ділянці Київської області та вододілі двох рік — Дніпра й Росі. Глибина залягання підземних вод — 50–60 м. Подібні умови сприяють оцінці та формуванню селекційного матеріалу озимих культур (пшениці та ячменю), котрий поєднує значний потенціал продуктивності з підвищеною морозо- і зимостійкістю та досить високою стійкістю до посухи й спеки.
Крім того, ми тривалий час проводимо цілеспрямовану селекційну діяльність на стійкість до збудників основних захворювань і якість зерна. Тому сорти пшениці озимої та ячменю озимого миронівської селекції досить добре поєднують ці властивості. Тими самими характеристиками, за винятком зимо- й морозостійкості, характеризуються і ярі культури нашої селекції.
Миронівський інститут — лідер вітчизняної селекції пшениці озимої. Це незаперечний факт. Але останніми роками ми відмічаємо, що саме з озимими в Україні є деякі проблеми через зміни клімату. Ваша рекомендація: що радити аграріям — вирощувати озимі чи взагалі відмовитись від них?
— Ні для кого не секрет, що серед озимих, звичайно, переважає головна продовольча культура України та світу — пшениця озима. В Україні щорічні площі посіву пшениці озимої становлять 6–7 млн га, а ячменю озимого — майже 1 млн га. Я впевнений, що досвідчені аграрії чудово розуміють: потреба в озимому клині — це аксіома. Відмовлятись від озимини в жодному разі не можна! Для цього є велика кількість об’єктивних причин. Наприклад, щоб перенести таку посівну площу на ярий клин, не вистачає ані технічних, ані природних резервів. Останні пов’язані з ранніми весняними посухами, котрі притаманні вже практично всій території країни. Звісно, перевагою озимих культур є більша врожайність. Це пов’язано з рядом їхніх природних і біологічних особливостей. Одна з головних, безумовно, — можливість краще використовувати запаси вологи з ґрунту, особливо зимові. Прикладом може бути озимий ячмінь, посівні площі якого з 2008 року збільшились у рази (від 400 тис. га до 1–1,2 млн га).
На жаль, критичною проблемою 2019/20 вегетаційного року була практична відсутність зимових опадів, а подекуди — навіть і осінніх. Тому в окремих регіонах, передусім на півдні степової зони, цьогоріч виникли серйозні проблеми з озимими культурами. Втім, повна відмова від озимих не розв’яже проблеми продовольчої безпеки, а лише ускладнить її.
Для вирішення цього питання необхідний системний підхід — із врахуванням того, що Україна має значну географічну територію, котра включає контрастні природні зони, поділені на агрокліматичні зони й підзони. Для кожної з них притаманні окремі особливості, котрі, до того ж, останніми роками суттєво корегуються змінами клімату. Тому цей підхід має спиратись на обґрунтованому співвідношенні культур у структурі посівних площ загалом із врахуванням агрокліматичного розміщення останніх.
Наразі окремі регіони України стають «складними» для вирощування певних культур. Тому необхідно заповнювати цю нішу більш пристосованими культурами. Крім цього, важливе правильне чергування культур у просторі та часі. Ну і, звичайно, основоположну роль в усьому відіграє сорт. На жаль, непоодинокі випадки вирощування низько посухостійких сортів пшениці озимої в Степу або низько зимостійких і недостатньо морозостійких сортів у лісостеповій зоні. В окремі, сприятливі роки такий невідповідний вибір не призводить до проблем, але переважно може викликати суттєві втрати врожаю та його якості. Зазначений вище підхід, можливо, і не повністю знімає комплекс проблем, але сприяє мінімізації їхніх негативних наслідків і запобігає великим втратам урожаю. Тому повторюсь: підхід повинен бути системним!
Ваш колектив стверджує, що сьогодні агровиробникам ви пропонуєте не тільки сорт, а й технологію його вирощування. В чому унікальність технології? Чи всім вона, як то кажуть, по кишені?
— Дійсно, сьогодні ми не тільки виводимо сорти, а й одразу розробляємо головні елементи технології їхнього вирощування. Основні два технологічні аспекти — попередники та строки сівби. На великий жаль, попередники, які для пшениці є кращими за біологією, зараз займають низький відсоток (багаторічні й однорічні трави, горох, кукурудза на силос тощо). Як відомо, наразі значні площі відводять під кукурудзу на зерно, соняшник, сою, ріпак. Тому, чітко розуміючи наявне на сьогодні співвідношення посівних площ культур, ми вивчаємо їхній вплив як попередників на реакцію нових сортів. З цим, звичайно, пов’язані і строки сівби. Тому головне наше завдання на першому етапі — запропонувати агровиробнику найбільш підхожий для умов вирощування сорт, котрий забезпечує максимальний урожай і відповідну якість за наявного в конкретному господарстві чергування культур. На основі цього вибудовується вся подальша стратегія технології вирощування з урахуванням економічних можливостей господарства та запланованого рівня врожайності (норм внесення добрив, системи захисту посівів тощо).
Які новинки пропонують миронівські селекціонери аграріям вже поточного року?
— Мені приємно стверджувати, що лише за 2015–19 рр. до Держреєстру сортів України було внесено 57 сортів сільськогосподарських культур миронівської селекції, зокрема: пшениця м’яка озима — 17 сортів, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — 10, пшениця тверда яра — чотири, ячмінь озимий — шість, ячмінь ярий — 15, тритикале озиме — чотири. За цей самий період на державну кваліфікаційну експертизу передано 54 сорти сільгоспкультур, у тому числі: пшениця м’яка озима — 18, пшениця тверда озима — один, пшениця м’яка яра — вісім, пшениця тверда яра — два, ячмінь озимий — сім, ячмінь ярий — 12, тритикале озиме — п’ять, тритикале яре — один.
Отже, нам є що запропонувати виробникам різного типу господарювання — від малого фермерського господарства до агрохолдингів. Наприклад, по пшениці озимій можемо нагадати, що за рівнем продуктивності та напрямом використання сорти Миронівської селекції умовно поділені на декілька груп. Перша група — це короткостеблові, високоінтенсивні. За сприятливих кліматичних умов і інтенсивних технологій сорти цієї групи здатні сформувати високі врожаї — понад 10 т/га. Лідери цієї групи — сорти Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, МІП Валенсія та новинка — Вежа миронівська.
Друга група сортів — середньорослі, універсального використання. Їхня головна ознака — здатність в екстремальних умовах вирощування забезпечувати отримання оптимальних урожаїв без різкого зниження нижнього порогу продуктивності. Фактичний генетичний потенціал продуктивності сортів цієї групи становить до 10 т/га. Лідери групи універсальних сортів — Мирлєна, Легенда Миронівська, Оберіг Миронівський, МІП Княжна, Трудівниця миронівська, МІП Вишиванка та сорти-інновації — МІП Ассоль, МІП Дніпрянка, Балада миронівська, Естафета миронівська, Грація миронівська.
Сорти універсального використання, поряд зі спільними для цієї групи ознаками, мають відмінності й переваги. Так, сорти Мирлєна та Оберіг Миронівський, Вежа миронівська, МІП Ассоль, Балада миронівська забезпечують стабільні високі врожаї зерна високої якості у всіх зонах України. Цим сортам притаманна підвищена продуктивна кущистість (500–700 продуктивних пагонів на 1 м2). Ці сорти широко застосовують у виробництві. Головна їхня ознака — дуже висока виробнича пластичність.
Сорти селекції Миронівського інституту Горлиця миронівська, МІП Валенсія, Мирлєна, МІП Вишиванка відповідають високим вимогам якості, вони чудові поліпшувачі якості. Борошно з них варто використовувати для випікання хліба високої якості.
Останніми роками брак вологи, перенасичення сівозмін технічними культурами змушують аграріїв використовувати пізні, за межами оптимальних, строки висіву. Ми створили сорти Миронівська слава, Трудівниця миронівська, МІП Княжна, МІП Вишиванка, Естафета миронівська, МІП Дніпрянка, які успішно витримують запізнілі строки сівби та забезпечують отримання задовільних урожаїв зерна.
Маємо сорти з різним вегетаційним періодом. Такі ранньостиглі сорти, як Світанок Миронівський, Горлиця миронівська, вдало поєднують ранньостиглість із високою продуктивністю та стійкістю до несприятливих чинників довкілля. Особливу увагу аграріїв хочу звернути на сорт європейського екотипу Світанок Миронівський, який у групі ранньостиглих сортів поєднує продуктивність зі стійкістю до абіотичних і біотичних факторів зовнішнього середовища.
Звісно, нині досить складно конкурувати на ринку насіння. Яким чином очолюваний вами колектив рекламує миронівські сорти? Чи вирощують їх за межами України?
— Так, на ринку насіння існує жорстка конкуренція як у світі, так і в Україні. Тому слід приділяти маркетинговій складовій велику увагу. Безумовно, транснаціональні компанії значно більше грошей вкладають у просування своїх сортів. Але й ми не пасемо задніх, максимально рекламуємо та супроводжуємо вирощування наших сортів. У всіх куточках України ми закладаємо демо-поля (30–40 полігонів щороку), де аграрії на власні очі можуть переконатись, які сорти є кращими саме в їхніх умовах. Окрім цього, науковці нашого інституту протягом вегетації виїжджають у господарства, де вирощують миронівські сорти, і за результатами обстежень надають необхідні консультації. Тобто забезпечують науковий супровід. Щороку в інституті ми проводимо міжнародні Дні поля, семінари-навчання та міжнародні науково-практичні конференції. Участь у цих заходах беруть понад 400 вітчизняних і зарубіжних агровиробників. Також наші спеціалісти беруть активну участь у регіональних і всеукраїнських нарадах, Днях поля та виставках із питань селекції, насінництва й технологій вирощування зернових колосових культур.
Ми провадимо співробітництво на договірній основі з провідними науковими установами, вищими навчальними закладами країни, а також вітчизняними й зарубіжними компаніями. Щороку укладаємо понад 100 ліцензійних угод на використання сортів селекції інституту та угоди про надання наукового супроводу з їхнього вирощування. Хочу запевнити, що ми наполегливо працюємо і в напрямі відновлення міжнародного наукового співробітництва інституту. Зокрема, у 2016–2019 рр. підписано угоди про науково-технічне співробітництво з Університетом Александра Стульгінскаса та Литовським науковим центром сільського господарства та лісівництва (Литва); Інститутом сільського господарства — Центром сільськогосподарських досліджень Угорської академії наук (Угорщина); Академією сільськогосподарських наук муніципалітету Дінксі та Північно-західним нагірним інститутом біології Всекитайської академії наук (Китай); Добруджанським інститутом землеробства (Болгарія); Казахстанським науково-дослідним інститутом землеробства і рослинництва Міністерства сільського господарства Республіки Казахстан.
У рамках цих угод проведено стажування й обмін досвідом науковців інституту в Угорщині, Болгарії, Литві, Китаї. Розробляються наукові програми співробітництва в міжнародних проєктах і грантах із названими установами. З Китаю та Болгарії до колекції залучено новий оригінальний селекційний матеріал пшениці озимої. Миронівський інститут відвідали селекціонери, генетики, товаровиробники зі США, Німеччини, Франції, Туреччини, Угорщини, Молдови, Китаю, Литви, Чехії.
На сьогодні миронівські сорти декілька років поспіль випробовуються в умовах Угорщини, Туреччини, Литви. Досягнуто домовленостей щодо випробування ярих і озимих пшениць у Казахстані.
Однак основною складовою маркетингу є якісна генетика сорту та якісно підготовлене насіння. До слова, якість наших сортів підтверджена понад столітніми здобутками інституту. Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесла НААН — це бренд, котрий відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами.
Не секрет, що деякі великі іноземні компанії впритул підійшли до створення гібридів пшениці, їхньої комерціалізації, і створили гібриди ячменю. Яке ваше ставлення до цього?
— Дійсно, деякі транснаціональні компанії вже створили комерційні гібриди ячменю та пшениці. Окремі з них навіть зареєстровані в Україні. Наукові дослідження свідчать про вищий потенціал гібридів за врожайністю, а подекуди — й за адаптивністю. Та проведені нами декількарічні порівняння вказують: не кожного року окремі з наявних гібридів мали суттєву прибавку врожайності порівняно з кращими нашими сортами. В одні роки прибавка була відчутною, а в інші — ні. Одна з причин цього — відносно новий напрям, тому необхідно ще багато над чим працювати. Ще один фактор — ці гібриди створені в інших екологічних умовах, відмінних від умов України.
Інтерес аграріїв до гібридів пояснюється тим, що спрацьовує ефект нового — дивини. Але не варто забувати, що, крім обіцяної фантастичної врожайності, є ще й поняття адаптації. Пам’ятаю, на Хмельниччині, на Дні поля один фермер каже: «Що мені ваші сорти, от я купив гібридну пшеницю». За тонну насіння він заплатив понад 30 тис. гривень (у нас тоді еліта коштувала 12 тис.). Згодом ми поцікавилися в нього, чи отримав він обіцяні 200 ц/га. Але, проте, сталося не так, як гадалося. Заморські гібриди, на жаль, не витримали українських кліматичних умов. А ще фермер вважав, що насіння можна буде висіяти повторно. Тобто тяжіння до «дивини» та брак знань виробника призвели до збитків: витративши великі гроші, він не отримав обіцяного врожаю.
Водночас я погоджуюсь, що цей напрям, безумовно, розвиватиметься. Але лише за умов, що досягнутий ефект гетерозису забезпечуватиме гарантований і реальний економічний ефект, котрий компенсуватиме вартість насіння та необхідність купувати його щороку.
Повний цикл, створення вітчизняних гібридів зараз поки що гальмується гострою потребою у значних капіталовкладеннях у селекційні дослідження, яких наукові установи просто не мають. Щоправда, в нашому інституті окремі дослідження цього напряму все ж ведуться. Зокрема, виділено компоненти схрещувань із підвищеним гетерозисним ефектом. Але до створення комерційних гібридів ще залишається не розв’язаним ряд наукових і економічних питань. Поряд із цим, абсолютно переконаний: роль класичних сортів самозапильних культур ще тривалий час залишатиметься основною.
Ваше бачення майбутнього селекції сільськогосподарських культур і, зокрема, пшениці.
— Селекція — це специфічний вид діяльності людини, котрий ніколи не втратить власної актуальності. Це пов’язано з тим, що сорт рослин є відкритою біологічною системою, взаємопов’язаною з умовами довкілля. А постійні зміни в цій складній інтегрованій системі (сорт — довкілля — технологія) спричинюють нові виклики та вимагають постійно створювати нові сорти з відповідними параметрами.
Безумовно, в селекційний процес впроваджуються і в майбутньому продовжуватимуть впроваджуватись різноманітні сучасні технології. Але підкреслю, що всі вони покликані лише або генерувати генетичну мінливість, або більш точно й цілеспрямовано відбирати особини на певному середовищі за певним критерієм. Утім, селекційний процес у частині комплексної оцінки та добору конкурентних генотипів у безпосередніх умовах подальшого виробництва ці сучасні технології ніколи не замінять. Як не замінять повністю і роль самого селекціонера, від якого і залежить основний результат селекції.
Не втомлююсь повторювати: для успішної конкуренції вітчизняної селекційної науки з транснаціональними компаніями її спочатку необхідно поставити у фінансові рамки європейського рівня. Кардинально поліпшити матеріальну базу наукових установ і підняти кадровий потенціал. Адже не секрет, що найкращі науковці, на жаль, ідуть працювати в комерційні структури, тому що там значно вищі зарплати…
Сумно, та сьогодні наші науковці отримують 4–5 тисяч гривень зарплати, старші наукові співробітники — 5–6 тисяч. Тому людям, котрі в нас працюють, кажучи образно, потрібно ставити пам’ятники. Тому що коли влітку спека доходить до 60–70°С на ґрунті, наші науковці з 6-ї ранку до 18-ї дня проводять гібридизацію. В іноземних компаніях за таку роботу платять тисячі доларів.
На моє глибоке переконання, в Україні необхідно створити три-чотири провідні селекційні центри з пшениці озимої, котрим підпорядкувати мережу станцій і дослідних господарств. Подібні центри сформувати й щодо інших культур. Справді, навіщо ці крихти державних коштів, котрі виділяються на науку, розпорошувати по різних науково-дослідних установах, які протягом десяти років вивели один-два сорти? А державне фінансування, яке виділяється на селекцію зернових, — спрямовувати лише в організовані центри.
Однією з проблем також є те, що в Україні немає законодавства, яке б дозволило, щоб у державні наукові установи приходили взаємовигідні інвестиції з приватних структур. Не розв’язано питання можливості офіційного продажу не лише насіння, а й сортів тощо.
Кого із селекціонерів інституту ви сьогодні вважаєте прикладом для молоді? На ваш погляд, яким є їхній внесок у селекційну науку?
— Знаєте, називаючи селекціонерів сьогодення, не можна не згадати науковців, котрі створили славу нашого інституту. Безумовно, найбільш значущою постаттю є засновник інституту, академік Василь Миколайович Ремесло. Його життєвий і науковий шлях є зразком для наслідування новим поколінням селекціонерів. Сорт-шедевр Миронівська 808 і досі пам’ятають не тільки в Україні, а й далеко за її межами. А в окремих країнах, зокрема Казахстані, його й досі вирощують.
Окрім Василя Мико